Новости Винницы : Мы в Фейсбуке Новости Винницы : Мы в твиттере RSS Лента новостей: Винница и Винницкая область email рассылки по Виннице

«Спитайте Мієчку»: розповіла про своє село і отримала премію Бі Бі Сі «Книга року 2021»

2021-10-25T19:33:00+03:00

У Хомутинцях Євгенію з радістю зустрічають мама Тетяна Морозюк,  бабуся Раїса. Одного разу вона зізналася бабусі, що без Хомутинців для неї не було б місця на землі. —Якби їй сказали, що нема Хомутинців і нашої хати, то для Євгенії не було б місця на землі,  — передає слова внучки пані Раїса Про молоду письменницю-землячку журналісту RIA розповів колега — редактор калинівської газети «Прапор Перемоги» Василь Бабіій. Після виходу книги Євгенія дала інтерв'ю низці видань. І в кожному з них згадує про рідні Хомутинці. А ось у романі такої назви не знайдете. Зате її мама Тетяна і бабуся Рая кажуть, що упізнають кожен куточок у їхньому будинку, чи селі,, описаний Євгенією у книзі. Про що книга? Книга про двох сестер і не тільки — Мієчку і Лілічку. Мієчка це зменшувальна назва від імені Міла. Так у називали дівчинку. Її сестру звали Лілічка. Це ім'я пояснень не потребує. Дві сестрички є головними героїнями роману. Сюжет твору «обертається» навколо сакрального місця у їхньому житті — будинку, збудованому дідусем. —Будинок стояв відокремлено, сусідів ми зовсім не мали, — розповідає в одному з інтерв'ю Євгенія Кузнєцова. — З одного боку ставок, з іншого простяглись  городи, й лише за ними жили люди. Наче безлюдний острів. Євгенія згадує, що була доволі замкненою в собі дитиною, геть не балакучою, мало хто знав, що там у неї на думці. Дуже багато читала. Навчатися у школі почала у п'ять років. Чому раніше звичного? Бо старша на рік сестра Марічка пішла у перший клас, то і її відправили за компанією. Мама казала, щоб відкривала сестрі двері, бо була на вигляд дужчою. У той час, коли сестри навчалися у Хомутинецькій школі, на посаді директора працював Леонід Мацера. Нині чоловік заступник завідувача відділу освіти Калинівської об'єднаної громади. Він згадує, що уже тоді, школярками, сестри вирізнялися з-поміж інших. Обидві багато читали. Відповідно багато знали. Їхня мова свідчила про те, що діти оберуть для себе професію, в основі якої буде мова. Так воно і сталося. Репетитора з англійської навряд чи ще хто у Хомутинцях на той час запрошував до своїх дітей. До Морозюків приходив учитель з англійської додому.  Мама про це домовилася. Ті заняття Євгенія дотепер згадує. Бо вчитель зумів зацікавити. Вона з Марічкою охоче опановували іноземну. Круто почувалися, коли можна було між собою розмовляти на англійській, щоб ті, хто поруч, не розуміли про що вони говорять.   У сьомий клас дівчатка пішли у міську школу. На той час сім'я переїхала до Вінниці. «Село це абсолютно інший світ, — розповідає Євгенія. — Період навчання і проживання у Хомутинцях став визначальним для мене». Вона зізнається, що зв'язок з селом відчуває дотепер. При першій-ліпшій нагоді повертається сюди. Приїжджає з чоловіком, з їхнім сином. І вже тепер у будинку, збудованому дідусем, дзвенить дитячий голос її хлопчика, як колись її. Будинок чує розмови уже четвертого покоління їхньої родини. Про події, що відбувалися в ньому у дитячі роки Євгенії, тепер можна дізнатися з книги. Ось слова авторки про роман: «Я намагалася написати те, чого мені самій дуже  бракує у кіно й книжках — це повільний сценарій, де нема драм і трагедій, де люди живуть звичайним, буденним життям, де є коти, бур'яни і діти, а любов без драми навіть тоді, коли для них є всі підстави. Це віконце, через яке можна підглянути на просте людське життя. Ні, не на моє, бо книжка не автобіографічна. Хоча, звичайно, деякі образи не взялися нізвідки. Виходить, що я написала текст для себе. З одного боку, наче багато подій і вони чіпляються одна за одну, а з іншого — це плинна буденність, на яку можна дивитися без зайвих викидів адреналіну». У короткій анотації до книги так сказано про її зміст: «Що робити сестрам, яким так легко загубитися у власних думках і бажаннях у великому місті?Все наче й добре, але хочеться поставити життя на паузу, хоча б до вересня, та повернутися у місце свого дитинства. Заплетені стіни старого будинку відгороджують від усього с віту з його безліччю питань, а бабуся Тея нічого не запитує, зате завжди поруч. Але літо час не спиняє: на порозі будинку з'являються люди з колишнього, теперішнього і майбутнього життя. Всі у цьому домі — і самі сестри, і бабуся, і індійська кузина, і розгублена мама, і навіть рудий кіт без імені — на порозі змін. Літо минає, ростуть гарбузи на експорт, розмови не стихають, а проблеми і рішення біжать наввипередки». Крута бабуся з планшетом у 92 роки Євгенія Кузнєцова неабияк пишається своєю бабусею Раєю. Називає її всесвітом у домі. Коли бабуся каже, піду я трохи відпочину, насправді бере планшет і гортає стрічку новин. Жодного дня не обходиться без Інтернету! Вона має свою сторінку у Фейсбуці. Завдяки мережі, постійно на зв'язку з внучками. Без комп'ютера неможливо було б так спілкуватися з ними, як це робить тепер — їх можна і бачити, і чути, і щось написати, а вони одразу ж прочитають і відпишуть… Бабуся Раїс не з тутешніх. Її привіз у село чоловік Андрій Сергійович. Він з Хомутинець, вона з Кривого Рогу. До речі, дідусь письменниці Почесний громадянин цього міста. Бабуся вчителювала. Коли чоловік вийшов на пенсію, переїхали в село, збудували будинок. Слави будівлі додала  внучка, хоча і стверджує, що писала не лише про їхню оселю. Мама з бабусею на такі слова тільки усміхаються. Мовляв, а де ти ще таке бачила, дитино, як не в нашій хаті, чи нашому селі? Тим часом обидві внучки по-доброму заздрять бабусі, що має таку цупку пам'ять. Наприклад, вона дотепер може  цитувати фрагменти творів окремих класиків. Окремі фрази — тим більше.   Перекладає з чотирьох мов Євгенія Кузнєцова випускниця Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Шевченка. Навчання продовжила в Іспанії, там захистила дисертацію з літературного аналізу. Знає чотири мови — англійську, іспанську, німецьку, французьку. Працювала консультанткою з медіа для низки міжнародних організацій, зокрема, ОБСЄ та ООН в Україні. Вона експерт у галузі прикладної журналістики Займається перекладами, зокрема, переклала на українську біографію Лінкольна, а також книжку «Диванні експерти» Томаса Ніколса. Завдяки її перекладу український читач має можливість ознайомитися з книгою про відомого німецького футбольного фахівця Юрґена Клоппа. «Спитайте Мієчку» перший роман 34-річної письменниці. У неї є ще одна книга — «Готуємо в журбі». Насправді це гумористичний погляд на українську кулінарію.  Крім того, Євгенія Кузнєцова веде блог про мову на каналі YoyTube.  До речі, низку записів відеоблогу вона зробила у бабусиній хаті. Там їй особливо легко працюється. Сестра Марічка теж обрала таку само професію, займається журналістикою дописує до популярного американського видання Нью-Йорк Таймс. Читайте також: Палацу Потоцьких у Тульчині повернуть первозданний колір. Який саме? До 130 тисяч гривень на місяць. Зібрали ТОП-5 вакансій для вінницьких програмістів

Источник → https://vn.20minut.ua/Podii/spitayte-miechku-rozpovila-pro-svoe-selo-i-otrimala-premiyu-bi-bi-si-k-11450251.html

Предварительный просмотр материала    (открыть сайт)