![]() |
![]() |
![]() |
![]() |
Напередодні ми зустрілися та поспілкувалися із одним з учасників трагічних подій - вінничанином Андрієм Дедічевим. Учасник АТО. Нині окрім професійної діяльності очолює і регіональний осередок спілки «Об'єднані війною. 90 батальйон». Саме у складі згаданого підрозділу ветеран обороняв Донецький аеропорт в ході двох ротацій. Вони припали на найзапекліший час – грудень 2014 та січень 2015 років. — Вперше я потрапив до терміналів на шосте грудня – день ЗСУ. Зустріли нас з усіма почестями – мінометними та артилерійськими обстрілами. Але десантувалися. Зайняли позиції. — Що взагалі зумовило ваше рішення піти добровольцем на війну? — До буремних подій працював виконробом. Не хочу довго пояснювати. Скажу декількома словами – якщо не я, то хто? Звичайно рідні і близькі були проти, але для себе я ухвалив саме таке рішення. Багато людей йшли – не міг залишатися осторонь. — Скільки часу ви пробули в аеропорту? — Близько сорока діб в ході двох змін. Взагалі, то тут хотів би поправити офіційні джерела. Прийнято вважати, що оборона летовища тривала 242 доби. Але, насправді, 244. Адже саме після 20 січня, в день коли загинула найбільша кількість наших побратимів, ще два дні хлопці залишалися на пожежній станції об'єкту. Без зв'язку. Покинули в останню чергу, тому що вже не було відомо по кому і куди стріляти, де українські, а де ворожі сили. — Чому так довго? — Це ж був стратегічний об'єкт. Не в тому сенсі, що на нього повинні були сідати літаки. Це була межа стримування ворога і пункт спостереження. За ним були Пєски, Опитне, Водяне. Також ротації проводили через них, підвіз припасів. В пам'яті особливо закарбувалася та відповідальність, коли розуміли, що захищаємо людей, що знаходяться за нашими спинами. — З якими відчуттями поверталися до дому? — Звичайно із болем від втрат товаришів. Потім настав інший період – біль через те, що ветерани не мають належної поваги. Але це все наслідки війни… Деякі зі спогадів Андрія Дедічева під час боїв за Донецький аеропорт ми за фільмували на відео.