![]() |
![]() |
![]() |
Другий день поспіль небайдужі мешканці Уланова нагадують землякам про полеглих на війні. О 9-й ранку приходять у центр села з плакатами з написами: «Зупиніться! Віддайте хвилину вашого часу тим, хто віддав за вас своє життя». В цей час триває загальнонаціональна хвилина мовчання, з динаміка чути підсилені звуки годинника, який відбиває секунди пам'яті на спомин про тих, кого забрала війна. По закінченні звучить Гімн України. Про озвучення центральної частини села подбала сільська рада. Чому родини полеглих організували акцію? Все почалося з допису у Фейсбуці Олени Палінкаш. Ось її текст: «В Уланівській громаді часто згадувалося, що не зовсім гідно вшановують наших загиблих військових хвилиною мовчання о 9-й ранку. Завтра вийду з плакатом з вимогою зупинитися всього лиш на хвилину, бо наші рідні віддали життя за Ваш захист». Запитали військового, що роблять о дев'ятій ранку на фронті Пані Олена Палінкаш втратила на війні сина Володимира. Йому було тільки 20. Захищати нас пішов зі студентської лави, навчався в Національній юридичній академії. Свій допис жінка закінчила словами: «Хто підтримує мене і бажає долучитися, збираємося біля «Ірини» о 8 год. 50 хв». «Ірина» — це назва магазину у центрі Уланова. На це повідомлення одразу відгукнулася Альона Клименюк, вони з чоловіком не дочекалися з війни сина: Руслан Клименюк загинув у бою на Донеччині у 2023 році. Пані Альона залишила під дописом короткий відгук: «Я з тобою!». Перед тим, як організовувати акцію, подали заявку до сільської ради на її проведення. Отримали дозвіл. —Думала, прийде четверо чи п'ятеро земляків, але помилилася, — говорить Альона Клименюк. — Була приємно здивована — людей зібралося значно більше. Наступного ранку, 4 лютого, прийшло ще більше чоловіків і жінок. Ті, хто в цей час перебував у центрі села, бачили людей з плакатами, як вони мовчки стоять, коли годинник відбиває хвилину мовчання, також зупинялися. Щоправда, робили це не всі. —Ми стояли на пішохідному переході, — говорить пані Альона. — Під'їхала машина. Я повернула напис на плакаті до водія, аби той зрозумів, чому я тут стою. Почула, як у салоні автомобіля гучно звучить російська музика. Водій прочитав напис, але приймач не вимкнув. Об'їхав стороною людей і помчав далі. Це був молодий чоловік, віком приблизно 40 років. Ми вже дізналися, хто він, цей любитель російської музики. Слідом за ним до переходу під'їхала ще одна автівка. Водій-односелець віз дитину у дитячий садок. За словами співрозмовниці, він теж не зупинився, не захотів віддати данину шани нашим захисникам, об'їхав стороною людей. Серед тих, хто прийшов на акцію, був військовий Євген. Він нині у відпустці. Уже два роки на війні. Поруч з ним стояла дружина. Альона Клименюк скористалася нагодою, аби запитати, як реагують на загальнонаціональну хвилину мовчання на фронті. Жінка спершу подякувала Євгену за те, що захищає усіх нас. За словами військового, на війні не завжди вдається відстежувати час. Але якщо випадає нагода, о дев'ятій ранку захисники зупиняються і мовчки вшановують тих, кого уже нема з нами. —Дорогі мої матері, я молюся за ваших дітей, які не повернулися з війни, знаю, який це важкий біль втрати, я буду виходити з вами стільки разів, скільки ви це будете робити, — ці слова Альона Клименюк почула від жіночки старшого віку. Вона підійшла ближче, потиснула руку пані Альоні і її чоловіку. У Вінниці навіть трамваї зупиняються, а в нас… —Мені доводилося бувати у Вінниці у час, коли оголошували хвилину мовчання, — продовжує розповідь Альона Клименюк. — Те, що бачила, здивувало. О дев'ятій ранку у місті навіть трамваї зупиняються, а в нас… Здавалося б, у порівнянні з Вінницею в Уланові люди мали б бути більше згуртовані, бо ж майже всі одне одного знають. Байдужість найбільше вражає мою співрозмовницю. Пані Альона пригадала випадок, коли восени вранці йшла у магазин. В цей час прозвучало оголошення хвилини мовчання. —Бачила, як хтось в цей час посміхався, інші жартували між собою, люди взагалі не реагували на цокання годинника, — говорить співрозмовниця. — Мені так стало образливо за тих, кого вже нема з нами. Про синочка Руслана подумала. Сльози потекли з очей, клубок підкотився до горла. Жінка слухала, як годинник відбиває час і думала, що вшанування пам'яті потрібно не тільки їй, мамі, чий син згинув на війні, і не тільки таким, як вона. —Ця хвилина вшанування потрібна усім нам, — продовжує Альона Клименюк. — Потрібна для того, щоб наші серця не збайдужіли, щоб наші душі не почорніли. Нам потрібно добром гартувати серця. Перемогти зло можна добром. За словами матері полеглого воїна Руслана Клименюка, хвилина мовчання згуртовує людей. У такий час, як нині, дуже потрібно бути згуртованими, не роз'єднуватися. Треба зігрівати одне одного своїм теплом, бо не знаємо, що чекає нас попереду. На запитання, скільки часу триватиме акція, пані Альона сказала, що люди готові виходити доти, доки інші не зрозуміють, що слід шанувати тих, завдяки кому маємо можливість жити, працювати, виховувати дітей. —Можливо, будемо виходити два тижні, а можливо, й місяць, — говорить співрозмовниця. Вічна пам'ять Героям! В Уланівській громаді не повернулися живими з війни 56 мешканців, з них 13 проживали в Уланові. Не маємо права забути жодне ім'я того, хто віддав найдорожче — своє життя, аби ворог не прийшов на нашу територію. «Віддайте хвилину вашого часу тим, хто віддав за вас своє життя», — зверніть увагу на ці слова сьогодні, щоб завтра вранці зупинитися у хвилину мовчання. Читайте також: «Ти ж знаєш, я панічно боюся крові»: вінничанин з побратимами першим вступив у бій на Курщині «Наш корабель пливе без капітана»: як ОСББ на Нарбута опинилося в хаосі